«Карта днів» Ренсома Ріґґза
9 Н іколи ще не сумнівався я у своєму психічному здоров’ї так сильно, як тієї — найпершої — ночі, коли жінка- пташка з’явилася в супроводі своїх вихованців, щоб урятувати мене від божевільні. Отже, їду я на задньому сидін- ні машини моїх батьків, затиснутий між моїми мускулястими дядечками, — аж тут раз! — і посеред дороги, наче народжені моєю уявою, стоять непорушною стіною мої диво-друзі та сяють у променях дальнього світла наших фар, наче бойовий підроз- діл ангелів. Ми вдарили по гальмах. Хмара куряви накрила все, що було перед вітровим склом. Невже я начаклував собі їхніх двійників і зараз із глибини мого мозку назовні прорвалося щось схоже на мерехтливу голограму? Цієї миті я ладен був повірити в що завгодно, тільки не в те, що зараз тут знаходяться мої друзі. Для дивних, здавалося, не існувало нічого неможливого, але в їхньо- му візиті до мене я був упевнений найменше. То був мій вибір — покинути Диявольський Акр та поверну- тися додому, куди моїм друзям дороги нема. Я сподівався, що після повернення зможу скласти в одне ціле оці такі різні фраг- менти свого життя — повсякденні та дивні, звичайні та не- звичайні. І знову про неможливе: мій дідусь уже намагався жити одно- часно на два світи, і йому це не вдалося, і, зрештою, він став чужим і для незвичайної своєї сім’ї, і для звичайної. Відмовив- шись надати перевагу одному способу життя над іншим, він програв і там, і там — що от-от мало трапитися і зі мною. Я звів погляд на постать, котра наближалася до нас крізь на- півпрозору завісу пилу.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx