«Карта днів» Ренсома Ріґґза
14 Мілард уже намагався був пояснити мені, як так вийшло, що вони змогли опинитися тут, де, без сумніву, були в повній без- пеці, не відчуваючи жодного страху. Знищення часової петлі в Диявольському Акрі, яке мало не вбило всіх нас, перезапус- тило їхні внутрішні годинники. Він так до кінця і не зрозумів чому, але тепер їм більше не загрожувала небезпека несподі- вано та катастрофічно постаріти під час надто довгого пере- бування в моєму часі. Віднині вони дорослішатимуть поступо- во, день у день, так само, як і я, а роки, які вони заборгували вічності, їм пробачено, наче вони й не пропустили більшу час- тину двадцятого століття, знову та знову проживаючи один і той же щасливий день. Без сумніву, це було диво — безпре- цедентний успіх у всій цій дивній історії, — і все ж, як вияви- лося, воно й наполовину не було настільки дивним для мене, як сам той факт, що вони взагалі опинилися тут: що поруч зі мною стояла Емма, моя чарівна та жвава Емма, чия рука сплелася з моєю, а її зеленкуваті очі сяяли, здивовано оглядаючи кімнату. Це була та сама Емма, про яку я так часто марив довгими самот німи тижнями, що минули звідтоді, як я повернувся додому. На ній була проста сіра сукня, що спадала нижче колін, важкі че- ревики на пласкій підошві, у яких вона могла і пробігтися, якщо було треба, а її піщано-рудувате волосся було зібране на поти- лиці в кінський хвостик. Десятиліття, проведені нею в стані залежності від чиєїсь волі, зробили її практичною до глибини душі, але ні ті обов’язки, ні той тягар років, які вона несла на собі, не спромоглися задути в ній ту молоду, дівочу іскру, що так яскраво осявала її зсередини. Емма була водночас і жор- сткою, і м’якою; і огидною, і приємною; і старою, і молодою. І все це, що так незбагненно в ній перемішалося, я і любив у ній най- більше. В її душі вистачало місця для всього. —Джейкобе? Вона зверталася до мене. Я намагався відповісти, але моя голова саме загрузла в сипучих пісках моїх марень. Вона помахала мені рукою, потім клацнула пальцями, і її великий палець заіскрився, наче то був кремінь, яким щойно вдарили по кресалу. Від несподіванки я здригнувся і при йшов до тями.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx