«Карта днів» Ренсома Ріґґза
15 —Ой, пробач, — відповів я. —У яких хмарах ти літаєш? —Я просто…— Тут я махнув розчепіреною п’ятірнею, наче згрібаючи павутиння, що висіло в повітрі. — Я такий радий бачити тебе, от і все. Завершення фрази далося мені нелегко, наче я пробував утримати в руках одразу цілу дюжину повітряних кульок. Її усмішка не змогла приховати легкого занепокоєння. —Я знаю, це для тебе, напевне, надзвичайно дивно — те, як ми неждано тут опинилися. Сподіваюся, це не дуже тебе шокувало? —Та ні. Ну, може, трохи. — Я кивнув у бік кімнати, де були всі. Веселий безлад супроводжував наших друзів скрізь, де б вони не з’являлись. — А ти впевнена, що я не сплю? —А ти впевнений, що не сплю я ? — Вона взяла мене за дру- гу руку та міцно стисла її, і тепло та фізична справжність дів чини наче додали цьому світові особливої ваги. —Мені важко сказати, скільки разів, рік у рік, я уявляла собі, як навідуюсь у це містечко. На якусь мить я відчув сум’яття, а потім… ну, звісно ж. Мій дідусь… Ейб жив тут іще до народження мого татуся; я вже бачив цю його флоридську адресу на тих листах, що зберігала Емма. Зараз її погляд блукав, наче вона мандрувала своїми спо- гадами, і я відчув непроханий спалах ревнощів — крім того, я був усім цим збентежений. Вона, як і я, мала право на своє минуле, а також повне право почуватися вільним кораблем у тому штормовому морі, де зіткнулися наші світи. А тим часом, ніби торнадо, до приміщення увірвалася пані Сапсан. Вона скинула із себе дорожній плащ, під яким вияви- лась яскрава жокейська блуза із зеленого твіду та брюки для верхової їзди, наче вона щойно прибула сюди верхи на коні. Перетинаючи кімнату, вона безперервно віддавала накази: —Олівіє, спускайся звідти! Єноху, зніми ноги з дивана! Потім показала на мене зігнутим пальцем і кивнула в бік кухні. —Пане Портман, хочу звернути вашу увагу на деякі пи- тання.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx