«Карта днів» Ренсома Ріґґза
16 Емма пішла разом зі мною, тримаючи мене за руку, за що я був удячний їй: кімната ще й досі кружляла в мене перед очима. —Може, харе вже лизатися? — гукнув Єнох навздогін. — Ми ж тільки прийшли! Емма враз вільною рукою махнула в його бік та підсмалила йому волосся на маківці. Єнох сахнувся назад і став бити себе долонями по тліючому тімені. І сміх, який вирвався з моїх гру- дей, здалося, помітно освіжив мені голову. Так, мої друзі були справжніми і вони були тут. А крім того, пані Сапсан сказала, що вони трохи погостюють у мене. Дізна- ються трохи про сучасний світ. Влаштують собі канікули — чесно зароблені, якщо згадати злиденність Диявольського Акра, котрий став для них тимчасовим притулком, після того як було знищено їхній величний стародавній будинок на остро ві Кернгольм. Звісно ж, вони були бажаними гостями і я був невимовно радий прийняти їх. Але як? Що робити з моїми батьками та дядьками, котрих у цю саму мить у гаражі стереже Бронвін? Це неможливо було вирішити одразу, тож я відклав це на потім. Уже біля відчиненого холодильника пані Сапсан почала ви- читувати Г’ю. Вони обоє у своєму вбранні цієї миті виглядали настільки недоречно поміж сучасного начиння з іржостійкої сталі та ребристих країв умеблювання модернової кухні моїх батьків, наче актори, які випадково забрели не на той знімаль- ний майданчик. Г’ю розмахував шматком запакованого в по- ліетилен плетеного сиру й виправдовувався: —Та тут уся їжа якась ненормальна, а я не їв уже кілька століть! —Не перебільшуй, Г’ю, — заперечила пані Сапсан. —А я не перебільшую! Востаннє ми снідали в Диявольсько- му Акрі у 1886 році! А потім, виходячи з нашої комори, озвався Горацій: —Я завершив свою інвентаризацію і відверто шокований. Один мішечок харчової соди, одна бляшанка засолених сардин та одна коробка суміші для бісквітів, яка кишить довгоносика- ми. Уряд що, видає йому продукти за картками? Зараз війна?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx