«Карта днів» Ренсома Ріґґза

16 Емма пішла разом зі мною, тримаючи мене за руку, за що я був удячний їй: кімната ще й досі кружляла в мене перед очима. —Може, харе вже лизатися? — гукнув Єнох навздогін. — Ми ж тільки прийшли! Емма враз вільною рукою махнула в його бік та підсмалила йому волосся на маківці. Єнох сахнувся назад і став бити себе долонями по тліючому тімені. І сміх, який вирвався з моїх гру- дей, здалося, помітно освіжив мені голову. Так, мої друзі були справжніми і вони були тут. А крім того, пані Сапсан сказала, що вони трохи погостюють у мене. Дізна- ються трохи про сучасний світ. Влаштують собі канікули — чесно зароблені, якщо згадати злиденність Диявольського Акра, котрий став для них тимчасовим притулком, після того як було знищено їхній величний стародавній будинок на остро­ ві Кернгольм. Звісно ж, вони були бажаними гостями і я був невимовно радий прийняти їх. Але як? Що робити з моїми батьками та дядьками, котрих у цю саму мить у гаражі стереже Бронвін? Це неможливо було вирішити одразу, тож я відклав це на потім. Уже біля відчиненого холодильника пані Сапсан почала ви- читувати Г’ю. Вони обоє у своєму вбранні цієї миті виглядали настільки недоречно поміж сучасного начиння з іржостійкої сталі та ребристих країв умеблювання модернової кухні моїх батьків, наче актори, які випадково забрели не на той знімаль- ний майданчик. Г’ю розмахував шматком запакованого в по- ліетилен плетеного сиру й виправдовувався: —Та тут уся їжа якась ненормальна, а я не їв уже кілька століть! —Не перебільшуй, Г’ю, — заперечила пані Сапсан. —А я не перебільшую! Востаннє ми снідали в Диявольсько- му Акрі у 1886 році! А потім, виходячи з нашої комори, озвався Горацій: —Я завершив свою інвентаризацію і відверто шокований. Один мішечок харчової соди, одна бляшанка засолених сардин та одна коробка суміші для бісквітів, яка кишить довгоносика- ми. Уряд що, видає йому продукти за картками? Зараз війна?

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx