«Карта днів» Ренсома Ріґґза
19 ниці, що жила разом із нею, та одна німецька пара, котра більшу частину року проводила десь у іншому місці, залишаючи свій дім, свій велетенський «Макменшн» у стилі Кейп-Код, порож- нім весь час, окрім зими. —Місіс Мелловруз може проявляти надмірну цікавість, — повідомив я. — Але поки прямо в неї під вікнами не з’явиться хтось обурливо дивний, думаю, клопоту вона нам не завдасть. —Прийнято, —погодилась пані Сапсан. —Пункт другий: чи не відчували ви, звідтоді як повернулися додому, присутності порожняків? Я відчув, як у мене підскочив тиск при тому слові, яке вже протягом кількох тижнів не торкалося ні моїх вуст, ні моїх думок. —Ні, — відказав я швидко. — А що? Були нові напади? —Ні, не було. Навіть нічого про них не чути. Але це мене і тривожить. А тепер про вашу сім’ю… —А хіба ми їх не всіх повбивали чи полонили в Диявольсько- му Акрі? — зауважив я, не готовий так миттєво залишати тему порожняків. —Не всіх. Після нашої перемоги невелика група їх разом із деякими витворами врятувалася, і ми думаємо, що вони вте- кли до Америки. І хоча я й сумніваюся, що вони коли-небудь наблизяться до вас особисто — насмілюся висловити думку, що вони засвоїли попередній урок, — та все ж, можу припусти- ти, що вони знову щось затівають. Додаткова обережність зай вою не буде. —Вони бояться тебе, Джейкобе, — з гордістю промови- ла Емма. — Бояться? — спитав я. —Після такого прочухана, що ти їм дав, вони були б дур нí, якби не боялися, — з іншого краю кухні пролунав голос Міларда. — Виховані люди не підслуховують особисті розмови! — гнівно зауважила пані Сапсан. —Я не підслуховував — я зголоднів. А ще, мене послали по- просити вас не викрадати в нас Джейкоба. Ми ж таки пройшли страшенно довгий шлях, щоб побачитися з ним.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx