«Карта днів» Ренсома Ріґґза
20 — Вони дуже скучили за Джейкобом, — звернулася до пані Сапсан Емма. — Майже як я. — Здається, настав час звернутися вам до всіх, — мовила до мене пані Сапсан. — Виступіть із вітальною промовою. Викла- діть їм основні правила. —Основні правила? — здивувався я. — Які саме? — Вони—мої вихованці, пане Портман, але це — ваше місто і ваш час. Мені буде необхідна ваша допомога, щоб не дати їм ускочити в халепу. —Просто не забувай їх годувати, — додала Емма. Я повернувся до пані Сапсан: —А що ви казали про мою сім’ю? Не можна ж назавжди залишати їх в’язнями в гаражі, і мене хвилювало те, як ми збираємося з ними вчинити. —Не хвилюйтеся, — заспокоїла мене пані Сапсан, —Бронвін тримає ситуацію під контролем. Та ледве ці слова злетіли з її губ, як із боку гаража почувся неймовірний гуркіт, наче впала стіна. Від струсу окуляри, що лежали на поличці коло дверей, котрі вели в гараж, полетіли на підлогу та розбились. —Схоже, що ситуація зовсім не під контролем, —прокомен- тував подію Мілард. А ми вже бігли. * * * —Усім лишатися на місці! —заволала пані Сапсан у бік вітальні. Я рвонув із кухні в кінець холу, Емма зразу за мною. Мене переповнював адреналін. Я навіть не знав, що побачу, коли ми забігали до гаража. Дим? Кров? Звук був як від вибуху, але чого я ніяк не міг передбачити, так це те, що знайду своїх батьків і дядьків у нашій машині в повній відключці та блаженно-тихи- ми, наче сонні немовлята. Задньою своєю частиною автомобіль знаходився у величезній ум’ятині, яку він зробив в опущених ролетних воротах гаража, а бетонна підлога навколо була засі- яна уламками розбитої задньої фари. Двигун був увімкнений та працював на холостому ходу.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx