«Карта днів» Ренсома Ріґґза
21 Бронвін стояла біля передньої частини авто з відірваним бампером напереваги. —Ой, мені так шкода. Я не знаю, що трапилося, —промовила вона та випустила бампер, і той упав із розкотистим «дзен-н-нь». Усвідомлюючи, що мені необхідно заглушити двигун, перш ніж ми всі тут почадіємо, я підбіг до дверцят із боку водія. Руч- ку було заблоковано. Ну, звісно ж: моя сім’я зачинилася від Бронвін. Я впевнений, вони були нажахані. —Я можу відчинити, — озвалася Бронвін. — Відійди назад! Вона вперлася ногами та схопилася обома руками за ручку. —Що ти?.. —Я ще не встиг спитати, а вона одним потужним ривком угору вже вирвала дверцята, зірвавши їх із завіс. Але, враховуючи їхню вагу та прикладену до них енергію, дверцята не припинили свій рух, а, вирвавшись із рук дівчини, проле- тіли через усе приміщення та врізалися в дальню стіну, про- бивши її. Я навіть відчув, як ударна хвиля від зіткнення штовх нула мене назад. —Ой, попала, — пролепетала Бронвін у відносній тиші (якщо не рахувати роботи двигуна на нульовій передачі). Гараж почав нагадувати мені деякі з тих розбомблених буді- вель, що я бачив у Лондоні під час війни. — Бронвін! — крикнула Емма, опускаючи руки, якими щой но прикривала собі маківку. — Ти ледве не відірвала комусь голову! Я пірнув в отвір, що виник на місці вирваних дверцят, по- тягнувся рукою повз сплячого батька, що знай собі хропів, та вирвав ключі із замка запалювання. Моя мати спала в батька на плечі. На задньому сидінні в обіймах одне одного спали мої дядьки. Незважаючи на гамір навколо, ніхто з тих, хто в маши- ні, навіть не ворухнувся. Я знав лише один засіб, який міг уга- няти людей у такий глибокий сон, —це порошкоподібний виріб Матінки Пилок. Коли я виліз із машини, то побачив Бронвін, котра тримала в руці кисет із цим засобом та намагалася по- яснити, що сталося. —Той чоловік іззаду, — промовила вона, показуючи паль- цем на мого дядька Боббі, — я бачила, як він дістав свій… ма- ленький такий…
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx