«Карта днів» Ренсома Ріґґза
22 Вона дістала з кишені дядьків телефон. —Мобільник, — підказав я. — Точно, його, —продовжувала вона. —Так я його відібрала. І тоді вони так оскаженіли, як зграя тхорів у мішку. І тоді я зро- била так, як пані Сапсан мені показувала… —Ти застосувала порошок? — спитала пані Сапсан. —Я дмухнула ним точно на них, але вони не заснули одразу. Джейкобів тато завів машину, але замість поїхати вперед, він… він… — Бронвін показала рукою на пом’яті гаражні ворота. Слова в неї закінчилися. Пані Сапсан погладила її по руці: —Усе гаразд, дорогенька. Ти все зробила правильно і точно. —Ага, — озвався Єнох. — Точно в стіну . Ми озирнулися та побачили інших дітей, які спостерігали за нами, щільно збившись у проході до вітальні. —Я наказувала всім лишатися на місці, — зауважила пані Сапсан. —Після такого ? — заперечив Єнох. —Пробач мені, Джейкобе, — звернулася до мене Бронвін. — Вони так сварилися, і я не знала, що робити. Я ж не зашко дила їм? — Гадаю, ні, — відповів я. Я вже колись був випробував на собі солодкий сон, викликаний порошкомМатінки Пилок, і цей гараж був не найгіршим місцем, щоби комусь провести в ньому ще кілька годин. — Можу я побачити телефон мого дядька? Бронвін передала його мені. Екран був розбитий і вкри- тий тріщинами, схожими на павутину, але, коли засвітився, виявився читабельним. На ньому я побачив низку есемесок від моєї тітки: «Що сталося?» «Коли будеш дома?» «Все ОК?» У відповідь дядько Боббі почав був набирати «ВИКЛИЧ КО- ПІВ», а потім, вочевидь, збагнув, що він і сам легко міг би їх викликати. Але Бронвін забрала в нього телефон, перш ніж він устиг. Якби вона спізнилася хоч на кілька секунд, до нас, либонь, навідались би спецпризначенці. У мене аж у грудях здавило,
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx