«Карта днів» Ренсома Ріґґза
23 коли я зрозумів, як легко наше становище могло стати небез- печним та складним. «Блін, — подумав я, переводячи погляд із розбитого автомобіля на розбиту стіну, а з неї на розбиті гараж- ні ворота. — Уже стало». —Не хвилюйся, Джейкобе. Я справлялася і з набагато гір- шими ситуаціями. — Пані Сапсан походжала навколо авто- мобіля, оцінюючи збитки. — Твоя сім’я міцно спатиме аж до ранку, і, насмілюся зауважити, нам слід спробувати зробити так само. —А що потім? — стривожено запитав я. І вже почав пітніти: у гаражі з некондиційованим повітрям було задушно. —Коли вони прокинуться, я зітру їхні останні спогади та відправлю твоїх дядьків по домівках. —А що як вони?.. —Я поясню їм, що ми — далекі родичі з боку батька, приїха- ли з Європи, щоб ушанувати пам’ять Ейба на його могилі. А що стосується твоєї відправки до психіатричної лікарні, то тепер ти почуваєшся набагато краще і відповідного лікування там не потребуєш. —А що?.. —О, ще й як повірять; звичайні дуже добре піддаються на- віюванню після стирання пам’яті. Можливо, я могла б навіть переконати їх, що ми — гості з колонії на Місяці. —Пані Сапсан, будь ласка, припиніть. Вона посміхнулася: —Мої вибачення. Століття в ролі директорки привчають передбачати запитання з практичних міркувань. А тепер, діти, ходімо: нам необхідно обговорити правила поведінки на на- ступні кілька днів. Нам багато треба вивчити про теперішній час, а часу в нас тепер на це вивчення немає. Вона стала виштовхувати дітей із гаража, а вони тим часом закидали її питаннями та скаргами: —А як надовго ми тут? — запитувала Олівія. —А можна нам уранці сходити роздивитися все навколо? — запитувала Клер. —Я хотів би з’їсти що-небудь, перш ніж зникну з лиця Зем- лі, — скаржився Мілард.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx