«Карта днів» Ренсома Ріґґза
25 здригнулися. Я дістав його та прочитав нову есемеску від моєї тітки: «Дурко Дж уже в дурці?» — Що це? — спитала Емма. —Нічого важливого. Я знову поклав телефон до кишені та став обличчям до дверей. І несподівано ідея залишити свою сім’ю в гаражі на цілу ніч здалася мені не такою вже й поганою. —Ходімо придумаємо щось із вечерею. —Ти впевнений? — спитала Емма. —Цілком. Коли ми виходили, я вимкнув світло. * * * Я запропонував замовити піцу — там, де є пізня доставка. Лише деякі з дітей знали взагалі, що таке піца, а слово «доставка» було для них абсолютно чужинське поняття. — Її готують десь та приносять тобі додому ? — спитав Гора- цій, наче сама думка про це певною мірою була ганебною. А Бронвін запитала: —Піца — це щось із флоридської кухні? —Не зовсім, — відповів я. — Але повірте, вона вам спо добається. Я подзвонив у прийом групових замовлень, і ми у вітальні повсідалися на кушетках та стільцях чекати, поки привезуть. Пані Сапсан прошепотіла мені на вухо: «Гадаю, зараз саме час для твоєї промови». І, не чекаючи на відповідь, вона прочисти- ла горло та оголосила на всю кімнату, що я хочу щось сказати. Тож я підвівся та почав дещо незграбно імпровізувати: — Я такий радий, що всі ви тут. Не впевнений, чи відомо вам, куди моя сім’я везла мене цього вечора, але то було не дуже хороше місце. Я маю на увазі…— завагався я. — Я маю на ува- зі, воно може бути хорошим для деяких людей, ну там, знаєте, зі справжніми психічними проблемами, але…коротше, народе, ви врятували мою жопу.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx