«Карта днів» Ренсома Ріґґза
26 Пані Сапсан насупила брови. —А ти врятував наші … зади, — відказала Бронвін, зиркнув- ши на директорку. — Ми тільки повернули борг. —Ну… дякую. Коли ви тільки з’явились, я подумав, що ви сон. Звідтоді, як ми зустрілися, я безперервно мріяв про те, щоб ви до мене завітали. Тож було доволі важко повірити, що це відбувається насправді. Хай там як, річ у тому, що ви тут , і я сподіваюсь, що ви будете почуватися тут такими ж бажани- ми, як почувався я у вас, коли прийшов був, щоб залишитися у вашій часовій петлі. Несподівано засоромившись, я різко опустив голову та уп’яв ся поглядом у підлогу: —Тож, загалом, вражений, що ви тут. Люблю вас, народе. Кінець. —Ми теж тебе любимо! — вигукнула Клер, зіскочила зі сво- го місця та побігла мене обнімати. Зразу ж до неї приєдналися Олівія та Бронвін, а за мить уже майже всі намагалися задуши- ти мене у ведмежих обіймах. —Ми дуже щасливі, що ми тут, — сказала Клер. —А не в Диявольському Акрі, — додав Горацій. —Ми завжди будемо дуже весело проводити час! — проспі- вала Олівія. —Пробач, ми зламали частину твого будинку, — озвалася Бронвін. —Що означає «ми»? — запитав Єнох. —Не можу дихати… — Я хапнув ротом повітря. — Сильно здавили… Юрба навколо трохи розступилася, щоб я міг дихнути. І тоді в щілину, що утворилася, уліз Г’ю та штовхнув мене в груди: —Ти ж знаєш, що ми не всі тут, правда ж? Навколо нього швидкі нервові кола нарізала самотня бджола. Усі подалися назад, даючи Г’ю та його сердитій бджолі пев- ний простір. —Коли ти сказав, що радий, що ми були усі, — так ми тут не всі. Мені вистачило миті, щоби зрозуміти, що він мав на увазі, і тоді мені стало соромно.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx