«Карта днів» Ренсома Ріґґза
27 —Пробач мені, Г’ю. Я не забув про Фіону. Він подивився вниз, на свої пухнасті смугасті шкарпетки: — Інколи мені здається, наче всі, крім мене, про неї забули. Його нижня губа затремтіла, і тоді він міцно стис кулаки, щоби припинити це. — Вона не мертва, ти ж знаєш, — продовжив він. —Сподіваюсь, це правда. Він із викликом глянув мені просто в очі: —Не мертва. —Окей. Не мертва. —Я дуже сумую за нею, Джейкобе. —Ми всі сумуємо, — відказав я. — Я не забув її й ніколи не забував. —Вибачення прийнято, — сказав Г’ю, затим витер собі обличчя, повернувся на підборах та вийшов із кімнати. —Повірте мені, —озвався Мілард за мить, —це був прогрес. —Тепер він із нами навіть не розмовлятиме, — промовила Емма. — Він розлючений і не захоче дивитися правді в очі. —А ви не думаєте, що, припустімо, Фіона могла якось ви- жити? — спитав я. —Я оцінив би це як малоймовірне, — відповів Мілард. Пані Сапсан поморщилася та приклала пальця до губ, без- шумно ковзнула до нас через усю кімнату, поклала нам руки на спини та почала таємну нараду. —Ми відправили запит до кожної часової петлі та до кожної громади дивних, із якими ми контактуємо, — повідомила вона тихо. — Ми розповсюдили офіційні комюніке, інформаційні бюлетені, фотографії, детальний опис Фіони. Я навіть відпра- вила голубиних скаутів пані Королик, щоб вони там оглянули всі ліси. Досі нічого. Мілард зітхнув: —Якби вона, бідолашна, була жива, хіба вона б уже не з’яви лася тут? Нас неважко знайти. —Я теж так думаю, — сказав я. — А ніхто не пробував шу- кати її… м-м?.. — Її тіло? — спитав Мілард. —Міларде, будь ласка, — обурилася директорка.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx