«Карта днів» Ренсома Ріґґза
28 —Це було неделікатно? Мені слід було вибрати менш точ- ний термін? —Просто розмовляй тихіше , — шикнула на нього пані Сапсан. Міларду не бракувало почуттів; просто йому не завжди вда- валося брати до уваги почуття інших. —Падіння, яке, можливо, убило Фіону, — продовжив Мі- лард, — сталося в часовій петлі, розташованій у звіринці пані Королик, котрий звідтоді лежить у руїнах. Якщо її тіло було там, його вже неможливо відновити. —Я от усе думаю, чи проводити поминки, —промовила пані Сапсан. — Але я не можу навіть порушити цю тему без того, щоб у Г’ю не стався новий напад депресії. Боюся, що, якщо ми будемо тиснути на нього надто сильно… — Він навіть не приймає більше нових бджіл, — зауважив Мілард. — Каже, що не зможе полюбити їх так само, як тих, котрі бачили Фіону, тому він тримає тільки тих, які на сьогодні мають уже доволі похилий вік. — Схоже, що зміна обстановки може піти йому на користь, — висловив я надію. І в цю мить пролунав дверний дзвінок. І саме вчасно, бо за- гальний настрій у кімнаті з кожною секундою дедалі погір шувався. Клер та Бронвін спробували піти за мною до вхідних дверей, але пані Сапсан перехопила їх. —О, я так не думаю! Ви ще не готові розмовляти зі зви чайними. Я не думав, що був великий ризик у їхній зустрічі з рознос- ником піци…поки не відчинив двері та не побачив там хлопця, якого я знав зі школи та який у цей момент балансував стопкою коробок із піцою в руках. —Дев’яносто чотири шістдесят, — пробубонів він, а потім, упізнавши мене, кивнув: — О, блін! Портман? —Джастін! Овва! Його звали Джастін Пампертон, хоча всі його називали Пам- перс. Він був одним із тих обкурених скейтбордистів, які часто каталися на наших шкільних паркувальних майданчиках.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx