«Карта днів» Ренсома Ріґґза
29 —Гарно виглядаєш, — продовжив він. — Тобі, типу, вже краще? —Ти про що? — поцікавився я, хоча насправді й не хотів знати, що він мав на увазі, тому намагався відрахувати йому гроші якнайшвидше. (Перед цим я пограбував ту шухляду в ко- моді моїх батьків, де вони серед шкарпеток завжди тримали пару сотень баксів у ничці.) — Гомонять, що ти, типу, зійшов із рейок . Без образ. —А-а… ні, — відповів я. — Я в порядку. —Правда, — кивнув він на знак згоди, наче тупа покиван- статуетка. — Бо те, що я чув, було… Він зупинився на половині речення: у домі хтось засміявся. —Чуваче, у тебе просто зараз вечірка? Я взяв піцу та запхав купюри йому в руку: —Щось таке. Тримай бабло. — Із дівками ? — Він спробував зазирнути всередину, але я став перед ним. —Я кінчаю за годину. Можу захопити пива… Я ще ніколи не хотів так сильно скинути когось зі своєї ве- ранди. —Пробач, це мої особисті справи. На нього це справило враження: —Удачі тобі, друзяко! — Він підняв руку, щоб «дати п’ять», але тут до нього дійшло, що в мене руки зайняті піцою, тож він стис долоню в кулак та потряс ним. —Побачимось за тиждень, Портмане. — За тиждень? — Школа , бро! На якій планеті ти живеш?! І він, похитуючи головою та сміючись сам до себе, побіг під- тюпцем до свого хетчбека, що весь цей час тихо диркав собі на холостих обертах. * * * Коли піцу було розподілено, розмови припинилися та протягом аж цілих трьох хвилин чулося тільки плямкання губ і ненавмис- не задоволене порохкування. Під час цього відносного затишшя я все повторював у голові слова Джастіна. До школи тиждень,
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx