«Карта днів» Ренсома Ріґґза
30 а я про це якось забув. Іще до того, як мої батьки дійшли виснов ку, що я божевільний, та пробували ізолювати мене, я вирішив був повернутися до школи. Мій план полягав у тому, щоб залишатися вдома рівно стіль- ки, скільки необхідно буде для закінчення школи, а потім зли- няти до Лондона — і таким чином я міг би знову бути з Еммою та моїми друзями. Але тепер мої друзі — такі далекі, як я ду- мав, — і їхній світ — такий недоступний, як я думав, — опини- лися в мене на порозі, і все змінилося за одну ніч. Тепер мої друзі могли вільно мандрувати скрізь (і в будь-який час), де б захотіли. Чи міг я тепер уявити себе щодня на нескінченних уроках, перервах на ланч та обов’язкових зборах, тоді як оце все чекало й на мене? Може й ні, але саме в той момент вирішити це було доволі складно — із піцою на колінах та головою на плечах, яка йшла обертом від можливих перспектив. До школи залишався ще цілий тиждень. Час був. А просто тоді все, що я мав робити, це їсти та насолоджуватися компанією своїх друзів. —Це найкраща їжа у світі! — заявила Клер із повним ротом розтопленого тягучого сиру. — Я тепер їстиму це щовечора! —Ні, якщо хочеш прожити ще хоч тиждень, — прокомен- тував Горацій, із досконалою точністю вибираючи маслини зі своєї скибочки. — Тут солі більше, ніж у всьому Мертво- му морі. — Боїшся розжиріти? — розсміявся Єнох. — Жирний Гора- цій. Я хотів би на це глянути. —Я боюсь, що мене рознесе , — поправив Горацій. — Моє вбрання скроєне в строгому стилі, на відміну від мішків, у які вдягаєтесь ви. Єнох оглянув свій одяг — сіра, без коміра, сорочка під чор- ним жилетом, обшарпані чорні штани та лаковані шкіряні туф- лі, які давно втратили свій блиск. —Я придбав це в Парí , — слово «Париж» він вимовив на французький лад, із відповідним акцентом, — в одного модно- го хлопця, котрому воно більше не було потрібне. —У мертвого хлопця, — вставила Клер, і її губи скривили- ся від огиди.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx