«Карта днів» Ренсома Ріґґза
34 —Я лише недавно почала фотографувати і досі реально не знаю, як це в мене виходить… —Не будь такою скромною, — сказав я. —Деякі з твоїх фото ти мені вже надсилала в листах, і вони були чудові. —Ой, а я й забула. Емма була якою завгодно, але не хвалькуватою. Та при цьому вона не боялася сурмити на весь світ про свої досягнення, якщо це стосувалося того, що вона вміла робити добре. Отже, той факт, що вона засоромилася від згадки про її фотографії, озна- чав лише, що вона дуже до себе вимоглива. На щастя для нас обох — оскільки прикидатися, зображуючи захоплення, я вмію дуже погано, — вона ?була справжнім талантом. Але, при тому що композиція, експозиція і все таке було на висоті (не те щоб я був експертом), по-справжньому цікавими ті знімки робив зміст зображеного на них — цікавими та жахливими. На першому фото було десь близько дюжини людей, убраних у одяг часів королеви Вікторії, які позували, як позують випад- кові люди на пікніку, стоячи на неймовірно перекошених по- крівлях будинків, а ті виглядали так, наче їх потрощив якийсь сердитий гігант. — Землетрус у Чилі, — пояснила Емма. — Виготовлено на неякісному фотопапері, який, на жаль, сильно зістарився, після того як ми покинули Диявольський Акр. Сказала і зразу ж перейшла до наступної світлини. Там був по- тяг, який зіскочив із рейок та завалився на бік. Аще там же були діти—дивні переважно, —котрі сиділи та стояли довкола, усмі- хаючись, наче в ті старі добрі часи ця подія була для них розвагою. —Аварія потяга, — прокоментував Мілард. — Він віз якісь леткі хімікалії, і за кілька хвилин по тому, як було зроблено цей знімок, ми, відступивши на безпечну відстань, спостерігали, як він загорівся, а потім пролунав страшенний вибух. —А заради чого були ці мандрівки? — запитав я. — Це мені видається набагато менш цікавим, ніж відвідати якусь круту петлю на Амазонці. —Ми допомагалиШарону, — відповів Мілард. —Пам’ятаєш його — високий такий човняр із Диявольського Акра, у плащі? Щури замість друзів?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx