«І розверзлося пекло… Світ у війні 1939-1945 років» Макса Гейстінґса
22 часто мало розповідають нам про їхні думки; останні становлять більший інтерес, але їх набагато складніше вловити. Очевидним по- ясненням є те, що вояки переважно були молоді й незрілі: вони за- знали надзвичайного хвилювання, страху або труднощів, але лише невелика меншість мала достатньо емоційної енергії для роздумів, бо бійці розчинялися у своєму безпосередньому оточенні, потребах і бажаннях. Істотне значення мало й те, що лише дрібка державних лідерів та командувачів знала багато про те, що відбувалося за межами їхнього безпосереднього оточення. Цивільне населення жило в тумані про- паганди й невизначеності, який у Британії та США був ненабагато слабший, ніж у Німеччині або СРСР. Бійці на фронті оцінювали успіх або невдачу своєї сторони, здебільшого рахуючи жертви й помічаючи, просуваються вони вперед чи відступають. Такі ознаки часом ставали неадекватні: батальйон рядового першого класу Еріка Діллера був відрізаний від головних сил американської армії протягом сімнадцяти днів під час кампанії в затоці Лейте на Філіппінах, але серйозність неприємного становища свого підрозділу Діллер зрозумів лише після війни, коли це пояснив йому командир роти. Навіть ті, хто мав привілейований доступ до таємниць, були об- межені фрагментами інформації у великій мозаїці. Наприклад, Рой Дженкінс, який пізніше став британським політиком, розшифровував німецькі сигнали у Блечлі-Парку. Рой та його колеги розуміли важли- вість і необхідність своєї роботи, але, усупереч тому враженню, що виникає від сенсаційних фільмів про Блечлі, їм нічого не говорили про значення або вплив їхнього внеску. Такі обмеження були ще біль- ші по інший бік фронту, що, власне, й не дивно: у січні 1942 року Гітлер вирішив, що в Берліні забагато людей, які забагато знають. Він постановив, що навіть співробітники Абверу мають отримувати лише ту інформацію, яка потрібна для виконання їхніх безпосередніх обов’язків. Їм було заборонено слухати ворожі радіопередачі, що стало серйозною перешкодою для розвідки. Мене зачаровує складна взаємодія родинних почуттів та симпатії в усьому світі. У Британії та Америці впевненість, що наші батьки й діди билися у «правильній війні», вкоренилася так глибоко, що ми часто забуваємо, що люди в багатьох країнах мали не таку однозначну позицію: колоніальні піддані й передусім чотириста мільйонів індійців бачили мало користі в поразці держав Осі, якщо й далі залишатимуть- ся під британським сюзеренітетом. Багато французів активно бороли-
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx