«І розверзлося пекло… Світ у війні 1939-1945 років» Макса Гейстінґса
31 пилюки, а кожен крок змушував його здригатися від болю». Молодий пілот запитав селянина, куди той веде поранену тварину, що стала жерт- воюпікірувального бомбардувальника «Юнкерс». «Умісто, у ветеринар- ну клініку». «Але ж туди ще сім кілометрів!» У відповідь — знизування плечима: «У мене лише один кінь». Розгорталася тисяча більших трагедій. Коли артилерійська батарея лейтенанта Пйотра Тарчинського, гуркочучи, рушила до поля бою, на неї кинулися з неба «юнкерси»; усі вистрибнули з сідел і лягли на землю. Упало кілька бомб, що звалили з ніг декого з людей і коней. Коли літа- ки зникли, батарея знову піднялася й відновила свій похід. «Ми поба- чили двох жінок, одну середнього віку, а іншу геть дівчинку, що несли невелику драбину. На ній розтягнувся поранений чоловік, який був ще живий і тримався за живіт. Коли вони пройшли повз, я побачив, як його кишки волочаться по землі». Під час Першої світової війни Владислав Андерс воював на боці росіян під командуванням царського генерала з екзотичним ім’ям Хан Нахічеванський. Тепер Андерс, командуючи вже польською кавалерійською бригадою, побачив учительку, яка вела групу учнів під захист лісу. «Раптом почувся гуркіт літака. Пілот зробив коло, знизившись до п’ятдесяти метрів. Коли він скинув бомби й від- крив кулеметний вогонь, діти розлетілися, мов горобці. Літак зник так само швидко, як і з’явився, але на полі залишилося кілька зморщених і бездушних купок яскравого одягу. Стало зрозуміло, який характер матиме ця нова війна». Тринадцятирічний Ґеорґ Шльонзак був у потязі з групою дітей, які верталися додому, у Лодзь, із літнього табору. Раптом почулися вибухи, крики, поїзд захитався й зупинився. Керівник групи крикнув хлопцям, щоб ті швидко вилізали з вагона й бігли в сусідній ліс. Шоковані й пере- лякані, вони пролежали ниць півгодини, поки літаки не припинили бомбардування. Вийшовши з лісу, хлопці помітили на відстані 450 метрів охоплений полум’ям військовий ешелон, який був ціллю німців. Деякі хлопчики заплакали, побачивши закривавлених чоловіків; їхню першу спробу повернутися у свій потяг зірвала кулеметна черга з німецького літака. Нарешті, вони продовжили подорож у вагонах, продірявлених кулями. Приїхавши додому, Ґеорґ побачив, як мати плаче біля сімейно- го радіоприймача: по радіо повідомили, що німці наближаються. Пілот Францішек Корніцький прийшов навідати пораненого това- риша у шпиталі Лодзі: «Це жахливе місце, переповнене пораненими й тими, хто вже помирав; вони були всюди: на ліжках і підлозі, у палатах і коридорах, одні стогнали в агонії, інші лежали мовчки, заплющивши
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx