«І розверзлося пекло… Світ у війні 1939-1945 років» Макса Гейстінґса
32 або розплющивши очі, чекаючи та сподіваючись». Генерал Адріан Кар- тон де Віарт, голова британської військової місії в Польщі, скрушно писав: «Я побачив, як змінилося обличчя війни: її позбавили ореолу, солдати більше не ходять у бій, а жінки й діти гинуть під її тягарем». *** У неділю, 3 вересня, Британія та Франція оголосили Німеччині війну, виконуючи гарантії, надані Польщі. Союз Сталіна з Гітлером змусив багатьох європейських комуністів, які догоджали Москві, дистанцію- ватися від антинацистської позиції своїх держав. Засудження профспіл- ками війни, яку вони назвали «імперіалістичною», вплинуло на настрої на багатьох французьких та британських заводах, корабельнях і шахтах. З’явилися вуличні написи на стінах: «Зупиніть війну: за неї платить робітник», «Ні — капіталістичній війні». Депутат парламенту від Неза- лежної робітничої партії Енайрін Беван, один із лідерів лівих, підстра- ховувався, закликаючи до боротьби на два фронти: проти Гітлера та проти британського капіталізму. У західних столицях не знали про таємні протоколи нацистсько-ра- дянського пакту, що визначали територіальні амбіції сторін, аж доки 1945 року не були захоплені німецькі архіви. Проте у вересні 1939 року багато громадян західних демократій сприймали СРСР та Німеччину як ворогів. Вигаданий однодумець Івліна Во, Ґай Краучбек, пристав до поглядів, які поділяли багато європейських консерваторів: угода Ста- ліна з Гітлером, «новина, що схвилювала політиків і молодих поетів із дюжини столиць, принесла глибокий спокій в одне англійське серце… Нарешті ворога добре видно, він величезний, ненависний і скинув усі маски. Сучасна доба підготувалася до боротьби». Нечисленні політики прагнули відокремити СРСР від Німеччини та здобути підтримку Ста- ліна в боротьбі з більшим злом — Гітлером. Однак до червня 1941 року таке здавалося далекою перспективою: ці дві диктатури сприймали як спільних ворогів демократій. Гітлер не очікував, що Британія та Франція оголосять йому війну. Їхня мовчазна згода під час захоплення Чехословаччини 1938 року, разом із неможливістю надати безпосередню англо-французьку вій- ськову допомогу Польщі, свідчили про те, що в них бракує і волі, і за- собів, щоб кинути йому виклик. Сам фюрер швидко оговтався від шоку, але деякі з його помічників були стривожені. Ґерінґ, очільник Люфт- ваффе, не на жарт рознервувався і, розлютившись, кричав телефоном німецькому міністру закордонних справ Ріббентропу: «Що ж, тепер ви
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx