17 але жодної фотографії. Ми просто обслуговчий персонал, який працює завжди за лаштунками головної сцени, адже золоте правило психологів: нас чують, але ніколи не бачать. Нічого не відбувається. Я протираю кнопки рукавом і вводжу код безпеки ще раз, й нарешті чую скрегіт дверей, що відчиняються. Цікаво, чи покликала Блум когось із моїх колег, експертів зі сну. На рецепції та в зоні очікування все ще тихо та безлюдно. Це як прийти до школи й бути єдиним учнем в актовій залі, якесь дивне відчуття всередині, бачити своє робоче місце без звичної метушні навколо. —Професорко? — кричу я, але звук розноситься по кімнаті й завмирає. Я вмикаю світло, й простір наповнює безліч заспокійливих, нейтральних кольорів. Новий килим, який нещодавно постелили, м’яко відчувається під ногами. Вдихаю повітря, воно здається таким чистим. Мабуть, це все через спеціальні фільтри, вбудовані в стіни. Зазвичай тут ще грає музика, що обволікає відвідувачів та відносить їх в інший, безтурботний світ, допоки чек на оплату послуг не повертає їх у реальність. «Абатство» схоже на материнські обійми, які захищають тебе від шквалу зовнішнього світу. Сон — це все-таки основа. —Професорко? — досі нічого, я ставлю парасольку біля вішалки й вилізаю зі свого промоклого пальта. Біля стійки реєстрації стоять монітори, на яких видно задню та передню частину будівлі, це обов’язкова умова наших клієнтів. Хто б це не був: знаменитості перед весіллям; політики, які борються за свою кар’єру; футболісти в поганій формі; члени королівської сім’ї, що перебувають у центрі скандалу — всі вони проходять через цей вишуканий вхід з мішками під очима й постійним
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx