17 Остап перевів погляд від кирпатого носа Віталія ліворуч. У вузькому проході чорнява стюардеса вичікувально обперлася ліктем на спинку крісла. Коротке волосся слухняно зачесане за вуха, жодних сережок та яскравого макіяжу. — Show me your seat belts, please 1, — наполегливіше повторила стюардеса. Хлопець пучками пальців протер вимучене сонне обличчя. Понівечені та розрубані навпіл тіла все ще майоріли перед очима. І хоч як Остап намагався, однак за двадцять шість років ця фобія жодного разу не покидала його, якщо поряд перебувало щось схоже на крилату машину. — Остапе, отямся! — Віталій не витримав та штовхнув ліктем йому в ребра. Гострий біль на мить отямив Остапа Макарчука, і він поглянув на свої паски безпеки. Крізь сон хлопець кілька разів човгався й випадково накрив їх картатою червоною сорочкою. Задерши її, він показав стюардесі пристібнуті паски, і та задоволено продовжила обхід. — Ми приземляємось, — кивнув Віталій кудись по інший бік ілюмінатора. Хмари, що огортали важкими обіймами літак, коли Остап засинав, уже розсмокталися. Грецький профіль Віталія, який передався йому від матерi-кiпрiотки, огортало сліпуче світло. Під гул турбін поступово наближалася суха жовто-червона земля. — Міг просто задерти сорочку, — голос напівсонного Остапа бринів роздратуванням. — Ти ж знаєш, що я завжди пристібнутий, навіть у машині. — Вона б тебе однаково розбудила. — Віталій щось видивлявся крізь віконце. — Негоже вмирати уві сні. — Пішов ти… — Та чому ти сердишся? — Віталій нарешті відволікся і з повною серйозністю поглянув на друга. На мить його погляд 1 Покажіть мені ваші паски безпеки, будь ласка (англ.).
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx