8 але він терпіти не міг офіціозу, ба навіть більше — вважав усіх рівними. — Дай-но мені ще раз характеристику нашого кристала. Жінка поспішно передала йому теку із зображеннями структури фосфіду ніобію 1. Ще з двадцятих років минулого століття вчені полювали на ферміони Вейля 2, намагаючись створити частинку певного виду симетрії з відсутньою масою. Тепер, коли один із цих напівметалів був зовсім поряд, професора Губера охоплювало приємне хвилювання. Він добре усвідомлював, що його відкритя дасть неабиякі можливості ученим усього світу. — Усе готово? — запитав професор. — Давно. — Ерсель засяяла щирою юною усмішкою. Науковиця Дрезденського інституту досліджень твердого тіла та матерiалiв iменi Лейбніца, якій от-от мало виповнитись тридцять, нагадувала професорові чорну діру — загадкова, однак притягує до себе все у радіусі Всесвіту. — Чекаємо, доки ви скеруєте вимірювання термоелектричного транспорту. — Гм. «Це аномалія, — лиш губами промовив він, — у всіх сенсах аномалія». — Думаєш, вийде? — професор востаннє запитально звів брову та кивнув у бік дошки. 1 Фосфід ніобію (NbP) — темно-сірий кристал, який складається із об’єднання металу ніобія та фосфору. (Тут і далі прим. авт.) 2 Ферміони Вейля, або квазічастинки Вейля — електрони, в яких відсутня маса та взаємодія між собою, однак наявна підвищена рухливість. У лабораторних умовах проявляються у збудженні внутрішньої решітки кристала, крізь який проходять електромагнітні промені. Щоб знайти ці частинки, необхідне надзвичайно точне підлаштування хімічного складу матеріалу. На відміну від електронів, вони не схильні до зворотного розсіювання, при якому частка наштовхується на перешкоду та втрачається для струму — ферміони Вейля або проходять, або обтікають її, через що здатні призвести до появи надшвидкісної електроніки.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx