Аргайл • 21 — Це він? — питали його туристи, напружуючи зір в іншому напрямку, в бік нерівних пагорбів М’янми, яку все одно досі називають Бірмою. — Ми вже в Золотому трикутнику? Аргайл звик давати раду розчаруванню туристів, які приходять сюди й очікують побачити вервечки віслюків, навантажених брикетами з опіумом, що простують через далекі гірські пасма. Торгівля опіумом здобувала регіону лиху славу з 1960-х по 1990-ті, але нині значною мірою перемістилася до Афганістану. Тут досі орудують племінні банди, особливо озброєні ватаги з боку М’янми, і опіум досі стікає з гірських макових полів униз, через Бангкок і Чіанграй до Америки й Гонконгу. Але нині залишки наркодилерів торгують здебільшого метамфетаміном, бо він прибутковіший, хоч йому й бракує романтичної аури, якої шукають туристи. Аргайл міг би розповісти, що нічого романтичного в наркоторгівлі й близько нема. Якби Аргайла спитали, скільки він уже перебивається в цій тропічній провінції, він би невпевнено відповів щось на кшталт: «Та десь рік чи два», — хоч насправді ближче до п’яти. Він не хоче зізнаватися собі, що зайшов у глухий кут. Він знає, чому повернувся сюди, — шукати відповідей. Але гадки не має, чому тут залишився. Він спинається на ноги й вихиляє залишки вже теплого пива. Увійшовши до хатинки, що збудована з дощок, укладених на дерев’яний каркас, з бамбуковими стінами й вікнами без шибок, які відкриті густому вологому повітрю, він підходить до дерев’яної дошки, покладеної на дві бляшані банки, що правлять за полицю для рядочка до дір зачитаних книжок у м’яких палітурках. Котрісь із них — стандартний аеропортовий репертуар, який Аргайл виміняв у туристів, що лишалися надовго, інші дивують більше: Камю, Кафка, Джеймс Болдвін. На іншому краю полиці лежать стосом блокноти, поверх яких Аргайл кладе той, у якому щойно писав.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx