«Притулок пророцтв» Деніела Кіза
10 —Гаразд. Ходімо до лазарету. Вона рушила коридором слідом за Сойєр, та раптом зупи нилася. —У чому річ, Рейвен? —Я передумала. —Ти мусиш відвідати містера Тедеску. —Я нічого не мушу. Сойєр дістала з кишені запальничку і клацала нею, доки не спалахнуло полум’я. —Забери це! —Отже, тут ти, а не та інша. А тепер роби, що я сказала. —Добре, тільки загаси її. Сойєр закрила запальничку і сховала назад до кишені. —Ходімо, потіш містера Тедеску. Молодий хлопець з кисневою маскою, що лежав на першому ліжку, помахав їй. —Я сумував за тобою, Рейвен. Вона поплескала його по руці. —Одужуй. Рейвен проходила поміж ліжок та інвалідних візків, ма хаючи хворим довкола себе. Вона почувалася королевою, що оглядає війська. Ті, хто не спав, посилали їй повітряні по- цілунки. У протилежному кутку палати хтось крикнув: —Гей ти, на візку, стули пельку і не заважай нам спати! —Ти тут не сам, чорт забирай! — підхопив інший голос. Наблизившись до напіврозсунутої ширми, Рейвен почула голос свого колишнього викладача акторського мистецтва, що патетично читав лекцію. —Запам’ятайте, ця комедія Аристофана має антивоєнний сюжет. Головну героїню звуть Лісістрата, що означає «та, що розганяє війська». Вона зупинила війну між Афінами і Спар- тою, намовивши жінок, що настраждалися без коханих, пере- стати спати зі своїми чоловіками. Рейвен пригадала свою останню роль. Розсуваючи ширму, вона продекламувала:
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx