«Притулок пророцтв» Деніела Кіза
17 Розділ 2 Двері з грюкотом розчинилися. Посипалося скло. До кімнати, вигукуючи лайки, увірвалися четверо чоловіків у чорних лиж- них масках. Один з них, товстун, почав стріляти в пацієнтів- американців. Рейвен заклякла на місці. Це просто не може відбувати- ся насправді. Іще одне жахіття, ось і все. Та побачивши черво- ну пляму, що розпливалася на білому халаті Платона, вона підбігла до грецького солдата з пов’язкою і спробувала схова- тися за ним. Солдат зірвав з руки бандаж і обхопив нею Рейвен. —Будь біля мене, красуне, тебе ніхто не скривдить. Товстун жбурнув йому лижну маску. Відвернувшись, Зорба розмотав пов’язку і натяг її на обличчя так, що крізь прорізи було видно лише його чорні очі. Рукою він показав на Сойєр, що, витріщивши очі, спостеріга- ла за всім з-за перегородки сестринського посту. —Вона бачила моє обличчя! Розберіться з нею! Двоє нападників, однорукий та ще один, із зубочисткою, що вистромилася крізь маску, кинулися в коридор. Третій, на мили- цях, шкутильгаючи, підійшов до Зорби і простяг йому автомат. Рейвен приголомшено дивилася на нього. —Зорбо, то ти разом з ними! —Відведеш мене до кабінету головного лікаря? —Навіщо? —Мені треба знайти твого батька. Він — інформатор ЦРУ. —Ти псих, — вигукнула Рейвен. Він націлив на неї автомат. —Замовкни, якщо хочеш жити! Проведи мене до доктора Слейда. Вона вела його лабіринтом коридорів, подалі від кабінету батька. Коли вони проминали лазарет, до них долинув стогін хворих. Санітар, що саме виштовхував когось на візку в коридор, прикипів до місця, а тоді кинувся тікати. Візок перевернувся. «Пасажир» вибрався з-під нього і скочив на рівні ноги.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx