«Притулок пророцтв» Деніела Кіза
25 їхньому рахунку ще понад шістдесят нападів на європейців, тур- ків та американців. —Чим вони відрізняються від інших європейських угру повань? —Відмінність велика. За двадцять вісім років існування осо- бу жодного з членів організації як першого, так і другого поко- ління не було встановлено, не кажучи вже про те, що жодного з них не впіймали. —Зараз їм вже десь під п’ятдесят. Як так вийшло, що нікого не схопили? —Вони влилися в грецьке суспільство, ставши лікарями, викладачами, механіками чи скульпторами, прості люди, якщо коротко. У своєму іншому, таємному житті вони й досі мстять- ся за своїх убитих і поранених товаришів, хитро організовуючи теракти. —Мені здається, чи у твоєму голосі справді бринять нотки поваги? Дуґан знизав плечима. —Восени 1973-го студенти Афінського політехнічного уні- верситету влаштували акцію протесту проти диктаторського ре- жиму полковника Ґеорґіоса Пападопулоса. Сімнадцятого листо- пада її жорстоко придушили військові та поліція. —А звідки тоді злість на нас? —Як я казав, вони — марксисти. У час боротьби комуністів з тиранським режимом короля Константина побутувала думка, що ліве крило зазнало поразки саме через втручання ЦРУ. Після путчу до влади прийшов Пападопулос. Студенти, яким, як ти за- уважив, уже за п’ятдесят, так і не пробачили європейцям, аме- риканцям і теперішній грецькій владі. І в результаті ми маємо два покоління підпільних бойовиків. Мейсон хруснув пальцями. —Звістка про можливий союз «Сімнадцятого листопада» з радикальними ісламістами задля чергового масштабного терак- ту на нашій території викликала у Вашингтоні справжню бурю. Телефонував директор. Він хоче, щоб ти повернувся до нью- йоркського бюро й поговорив з їхнім провідним фахівцем із Близького Сходу.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx