18 йому на плечі, поки він стояв і майже не скаржився. Лемб хапав по чотири за раз і тягнув на подвір’я Клея, ніби в мішках було пір’я. Шай була вдвічі за нього менша й на двадцять п’ять років молодша, та й роботу мала легшу, але незабаром з неї вже лився піт. Жилет прилипнув до спини, а волосся — до обличчя. Натерті руки порожевіли і вкрились білим пилом, а язик стирчав у щілині між зубами. Лемб тримав по два мішки на кожному плечі, майже не задихавшись. Глибокі зморшки від усмішки торкнулись його очей. —Хочеш відпочити, Шай? Вона зиркнула на нього. —Від твоєї в’їдливості. —Можу перетягти кілька мішків і зробити тобі ліжечко. Може, десь і ковдра є. Можу заспівати тобі перед сном. Як тоді, коли ти була молодша. —Я ще молода. —Так. Іноді я згадую ту маленьку дівчинку, що мені всміхалася. — Лемб глянув кудись у далечінь і похитав головою. — І гадаю, що ми з твоєю мамою зробили не так. —Вона вмерла, а від тебе жодної користі. — Шай узяла ще один мішок і жбурнула йому на плече, піднявши перед тим якомога вище. Лемб лише всміхнувся, коли вона ще й стукнула по ньому. —Здається, все. — Розвертаючись, він мало не врізався в іншого північанина, такого ж дебелого, але злішого на вигляд. Чоловік почав гарчати прокльонами, але потім замовк. Лемб поплентався далі, опустивши голову, як він завжди робив за перших ознак халепи. Північанин насупився до Шай. —Що? — спитала вона, глянувши на нього. Він зиркнув на Лемба й пішов, чухаючи бороду. Тіні видовжувались, а хмари на заході рожевіли, коли Шай кинула Клею останній мішок, а той простягнув їй гроші
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx