13 —Не певна, чи мене тішить така близькість. Віст засміявся, вишкіривши великі зуби, і передав їй пляшку. —Чому в тебе немає чоловіка, Шай? —Мабуть, я не дуже люблю чоловіків. —Ти нікого не любиш. —Не я в цьому винна. —Винні всі інші? —Багато хто. Вона ретельно витерла горлечко пляшки й зробила ковточок. Шай знала, що маленький ковток легко перетворюється на великий, потім на пляшку, а потім вона прокидається від запаху сечі з однією ногою в струмку. Дехто на неї розраховував, а вона більше не хотіла бути розчаруванням. Тих двох, що боролись за кирку, розтягнули, й вони тепер верещали один одному прокльони кожен своєю мовою. Жоден не розумів іншого, але суть вони, здається, вловили. У цій метушні кирка кудись зникла. Мабуть, поцупив спритніший авантюрист, поки ніхто не дивився. —Люди точно божеволіють від золота, — тужливо промурмотів Віст. — Втім, якби земля розверзнулась і простягнула мені щось хороше, я б не відмовився від самородка. Шай подумала про ферму, про все, що там треба зробити, про час, якого в неї на це немає, і потерла свої загрубілі великі пальці. На мить похід у гори здався не таким і божевіллям. Що як там справді є золото? Розкидане в якомусь струмку в величезній кількості, чекає поцілунку її сверблячих пальців. Шай Саус, найщасливіша жінка Ближнього Краю… —Ха. — Вона відігнала цю думку, як надокучливу муху. Великі надії — це розкіш, яку вона не може собі дозволити. — З мого досвіду, земля нічого просто так не роздає. Не більше, ніж ми добуваємо в шахтах. —А в тебе його багато? — Га? — Досвіду.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx