14 Вона підморгнула й віддала йому пляшку. —Більше, ніж ти уявляєш, старий. Значно більше, ніж у цих старателів, це точно. Вона похитала головою, дивлячись на натовп новоприбулих. На вигляд — витончені представники Союзу, вдягнені радше для пікніка, ніж для прогулянки в кілька сотень кілометрів крізь безжальну пустелю. Люди, які мали б насолоджуватись комфортним життям, раптом вирішили ризикнути й замахнутись на більше. Шай гадала, як скоро вони приповзуть назад, побиті й злиденні. Якщо доповзуть. —А де Ґаллі? — спитав Віст. —На фермі, дивиться за моїми братом і сестрою. —Давно його не бачив. —А його тут давно й не було. Каже, боляче їздити верхи. —Старішає. Як і всі ми. Як побачиш, передай, що мені його бракує. —Якби він тут був, то одним махом видудлив би твою пляшку й ти б його проклинав. —Можу уявити. — Віст зітхнув. — Так буває, навіть коли за кимось сумуєш. Заповненою вулицею продирався Лемб. Його сиве волосся стирчало над натовпом, попри те, що він неабияк сутулився. Навіть більше, ніж зазвичай. —Що в тебе? — спитала Шай, зістрибнувши з воза. Лемб скривився, ніби знав, що зараз буде. —Двадцять сім? Його бурмотіння смикнулося вкінці, ніби то було запитання, але насправді він мав на увазі «Наскільки сильно я напаскудив?». Шай похитала головою, вп’явшись язиком у щоку й даючи йому зрозуміти, що це провал середнього ґатунку. —Ти якийсь клятий боягуз, Лембе. — Вона стукнула по мішку, від чого в повітря знялась хмара пилу. — Я не для того два дні все це сюди тягнула, щоб віддати задарма.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx