17 —Я затримуватиму цих покидьків, доки Ювенс не повернеться з царства мертвих, але отримаю свої тридцять п’ять. —Тридцять два. —Тридцять п’ять. —Тридцять три, й можеш уже підпалити мою крамницю, коли йтимеш! —Не спокушай мене, товстуне. Тридцять три, й докинь пару нових лопат та корму для моїх волів. Вони їдять майже як ти. — Шай плюнула на долоню й простягнула йому руку. Клей невдоволено пошамкав ротом, але теж плюнув у свою, і вони потиснули руки. —Ти як твоя мати. —Терпіти її не могла. — Шай проштовхалась до дверей, лишивши Клея зганяти злість на наступному клієнтові. — Не так і складно, правда? — гукнула вона Лембу через плече. Дебелий старий північанин подлубався у вусі. —Я б погодився на двадцять сім. —Це тому, що ти якийсь клятий боягуз. Краще спробувати, ніж жити в страху. Хіба не так ти мені завжди казав? —Час показав недоліки цієї поради, — пробурмотів Лемб, але Шай уже вітала себе з перемогою. Тридцять три — хороша ціна. Вона трохи порахувала, й виявилось, що вистачить навіть на книжки для Ро. Після того, як вони залатають дах сараю і візьмуть пару племінних свиней, замість тих, яких зарізали взимку. Можливо, можна було б узяти ще й насіння, спробувати оживити грядку капусти. Вона всміхалась, міркуючи, на що можна пустити ці гроші і що збудувати. Не потрібні великі мрії, вистачить і маленьких, казала іноді її мати, коли була в гуморі. —Тепер нумо тягати мішки, — мовила Шай. Може, Лемб уже й не молодий і повільний, як стара корова, але він досі був дужий. Підіймав будь-яку вагу. Все, що мала робити Шай, — це залізти на віз і закидати мішки
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx