«Біла кімната» Марії Маргуліс

Розділ 2 Ти і я. І Вій 2013 рік Ти знаєш нашу історію так само добре, як знаю її я. І хоча я не вірю, що ти коли-небудь почуєш ці слова — дозволь мені розраду сказати їх. Дозволь показати, як я бачив нас всі ці роки. Нехай це буде остання річ, яку я зроблю для тебе… і для себе. До того ж, деякі моменти з цих п’ятьох років для тебе завжди залишалися білими плямами, чи не так? Зараз я готовий наповнити їх формами та кольором. Тож зроби мені цю ласку — послухай. Я пам’ятаю, як побачив тебе вперше. Мені було ледве за двадцять. Тобі — ще менше. Я виходив з університету, а ти, навпаки — наближалася до нього. Зараз я розумію, що в цьому був певний символізм. Бо саме так ми житимемо наступні роки: будемо йти назустріч одне одному, але зрештою розминатимемося та губитимемося. Але потім знову знаходитимемо спільну дорогу.

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx