14 Ми були дуже контрастними. Твоє біляве волосся відбивало сонячні промені, моє ж, темне, поглинало їх. Я вже тоді був під два метри. Ти ледве досягала мого плеча. Ти наче летіла над землею — такою легкою була твоя хода. В руках у тебе були якісь книжки, за спиною — рюкзак. Ти видавалася типовою студенткою — безтурботною та відкритою до навколишнього світу. Я ж йшов з пустими руками, зачепивши на одне плече свій рюкзак — на відміну від твого, мій був заношений — в якому насправді лежав лише один конспект, а всю решту простору займали коробочки з плівками та мій фотоапарат. Ми просто подивилися один на іншого і між цим поглядом та наступним кроком ніби минуло більше часу, ніж може містити чиєсь життя без любові. Або так мені в той момент здалося. Твої очі вразили мене своїм темним, болотяно- зеленим кольором, а погляд — інтенсивністю. Наче ти побачила перед собою не випадкового перехожого, а когось давно загубленого і зненацька знайденого. Цікаво, яким тобі видався мій погляд в той момент. Чи відзеркалював він твій? Чи розширилися так само мої зіниці? Чи хотіла ти в них потонути? Але якими б магічними мені не здалися твої очі, я пройшов повз, бо одразу зрозумів, що такі, як ти, ніколи не бувають самі. Це я знав навіть у двадцять років. Або так мені в той момент здалося.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx