18 Я завмираю, в грудях перехоплює подих, ніби шерехате гостре лезо шкрябає мої нерви, загострюючи всі відчуття. Він звільна наближається, пестить пальцем мою щоку. На шкірі в мене повстають сироти від одного лиш його дотику, але я тримаюся незворушно, не наважуючись бодай заплющити повіки, адже цей легкий порух може увірвати його пестощі. Благаю, не припиняй мене пестити. Понад усе хочу наблизитися і прихилитися до нього, простягнути руку крізь ґрати й торкнути його у відповідь, але знаю, що не слід. Тож не сходжу з місця, хоч і не в силах стримати жаркого блиску в золотих очах. — Чи потішило тебе сьогоднішнє видиво? — цікавиться він, неспішно проводячи пальцями по моїй пухкенькій нижній губі. Я розтуляю рота, подих мій овіває подушечку його великого пальця, теплом притягуючи тепло. — Я б і сама за милу душу взяла участь, — відказую я, цілком свідома того, що його пальці рухаються по моїх губах у такт моїм словам. Мідас торкається рукою пасм мого волосся. Потирає прядки, споглядаючи, як вони переливаються в мерехтінні свічок. — Ти знаєш, що ти надто люба мені, щоби я сідлав тебе разом з іншими. Я для годиться посміхаюсь. — Так, мій королю. Мідас відкидає моє волосся і тицяє пальцем в мого носика, перш ніж відсмикнути руку з клітки. Яке ж незмірне самовладання треба мати, аби лишатися на місці та не вигнутися тілом до нього, ніби гілка, що прогинається під силою вітру. Він відводить погляд, а мені до нестями кортить прихилитися до нього. — Ти не схожа на звичайних сідлиць, котрих я об’їжджаю щодня, Аурін. Ти варта набагато більшого, ніж вони. Ба більше,
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx