8 Шкіра довкола моїх очей стягується, я поквапом глитаю ще вина і змушую себе звести погляд на нічне небо. Атріум величенний, а всі стіни та куполоподібна стеля складаються всуціль зі скляних вітражів, тож звідси — найкращий круговид палацу. Себто тоді, коли сніговій вщухає бодай на хвилю, аби можна було щось дібрати. Наразі, як завжди, метелиця. Білі пластівці сиплють з неба, обіцяючи вкрити шиби до світанку. Але тут-таки ловлю мляве жевріння єдиної зорі високо вгорі, котра, визираючи з-поза гнітючих хмар, миготить білим відлиском. На варті небосхилу затято стоїть пухка морозяна пара, застеляючи від мене ту красу й никаючи у свою комору, мов лихвар-скупар. Та все ж я маю хоч проблиск і вдячна за нього. Цікаво, чи прадавні владики забутих часів спорудили цей атріум, аби мати змогу нанести на мапу сузір’я та розшифрувати історії, що боги заповіли людству на небесних скрижалях. Однак згодом природа стала їм поперек горла. Ці вартові хмари й досі глузують з наших марних зусиль, приховуючи небесні істини. А може, давно спочилі королівські особи збудували цю залу лишень для того, щоби розглядати матове скло вітражів та хурделиці, що кружляють навколо, доки вони могли раювати в цій криївці, ховаючись від усюдисущого білого холоду. Ореанським королівським особам вистачило б гонору утнути щось в цьому дусі. Ось приклад… побіжно переводжу погляд на короля, глибоко зануреного по самі бовтанки в одну з сідлиць, поки решта на всі лади кокетує та бавиться йому на втіху. Хоча я можу й помилятися. Можливо, цей простір було задумано не для того, аби люди вдивлялися в небо, а для того, аби боги споглядали вниз. Можливо, ті прадавні королівські особи теж приводили сюди своїх сідлиць на забаву небесних богів розпусними видовищами. З огляду на декотрі прочитані мною легенди, боги трохи скидаються на зграю хтивих
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx