13 ерегованим прутнем. Одначе ніхто не ремствує, не кпилить губи і не нехтує королівським наказом. Вчинити так було б самогубним глупством. Усі вони спритно розплітають свої в’юнкі тіла одне від одного й вервечкою прямують голяка до виходу, дечиї стегна досі мокрі й липкі. Ніч видалася довгенькою. Цікаво, сідлиці самі кінчають у гаремі чи як. Звідки мені знати, адже мене туди не пускають, тож я й не уявляю їхнього звичного життя за відсутності короля. Мені не дозволено потикатися деінде поза межами моєї клітки, хіба що в присутності короля. Як його улюбленицю, мене тримають під замкóм у безпеці. Улюблена тваринка, яку охороняють та утримують. Спостерігаю за Мідасом, доки він вбирається у свої золоті шати, коли виходить остання сідлиця. Із самого лиш його вигляду, коли він отам стоїть, ледве зодягнений і вдоволений своїми чуттєвими оргіями, я вся палаю зсередини. Він такий красень. Мідас надто мускулястий, позаяк живе надміру розкішним життям, але від природи він стрункий та широкоплечий. Молодому королю тільки дрібку за тридцять, тож врода молодості досі згладжує риси його обличчя. Він наділений смаглявою шкірою, хоча тут усякчас як не сніг, то дощ. Волосся в нього світлувате з рудувато-медовим відлиском, який яскравішає при світлі свічок. У нього темно-карі очі і якась незбагненна харизма. Саме ця його харизма так притягує мене до нього. Ковзаю поглядом вниз, до стрункої вузької поясниці та обрисів зм’яклого фалоса, що проглядається під шовковистою тканиною. — Милуєшся, Аурін? Вчувши своє ім’я, підводжу очі від пахвини до вищиреного обличчя. Щоки в мене заливає барвою, та я щосили тлумлю свою зніяковілість.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx