«Божі воїни» Анджея Сапковського
16 Радім Тврдік був, як знали всі втаємничені, чорнокнижником. Радім Тврдік також був, як знали деякі втаємничені, опанований ідеєю створити штучну людину, голема. Усі — навіть мало втаєм- ничені — знали, що єдиного досі голема вдалося у дуже давні ча- си створити одному празькому рабинові, якого в документах, що збереглися, називали перекрученим, очевидно, іменем Бен Ха- леві. Стародавньому жидовинові, як стверджував переказ, сиро- виною для створення голема послужили глина, шлам і мул, взяті з дна Влтави. Проте Тврдік був єдиним, хто дотримувався думки, що роль діючого чинника тут відіграли не церемонії та закляття, а деяка астрологічна кон’юнкція, яка мала вплив на об’єктний шлам і цю глину, на їхні магічні властивості. Однак, не маючи по- няття, про яке конкретно розташування планет могло би йтися, Тврдік діяв методом проб і помилок — брав глину так часто, як тільки міг, сподіваючись, що колись нарешті натрапить на ту, що треба. Крім того, він брав її з різних місць. Але сьогодні він пере- борщив: судячи зі смороду, взяв прямо з-під якогось нужника. — Ти не на роботі, Рейнмаре? — запитав він, витираючи чо- ло тильним боком долоні. — Не в шпиталі? — Я взяв відгул. Не було роботи. Спокійний день. — Дай Боже, — маг поставив відро, — щоб не останній спо- кійний. Бо час зараз такий… Усі в Празі знали, у чім річ, про який час ішлося. Але воліли про це не розводитися. Речення обривали. Обривати речення раптом стало загальнопоширеним і модним. Звичай велів у відповідь на таке обірване речення зробити розумний вираз обличчя, зітхнути і багатозначно покивати головою. Але в Рей- невана не було на це часу. — Йди своєю дорогою, Радіме, — сказав він, розглянув шись. — Я не можу тут стояти. І тобі також краще тут не стояти. — А що? — За мною стежать. Тому я не можу йти на Суконницьку.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx