«Божі воїни» Анджея Сапковського
21 — Може, й пішли б, — погодився Скірмунт. — Ну, така диво- вижа, коханенький. — Дивує цих людей, — голос Радіма Тврдіка був спокійний, проте Рейневан знав його надто добре. — Дивує людей вигляд лицарського і бойового панства, яке безжурно собі веселить- ся за корчемним столом. У ці дні. Зараз, коли час такий… Він обірвав, згідно зі звичаєм. Але поляки не мали звичаю дотримуватися звичаїв. — Коли час такий — зареготав Жировський, — що йдуть на вас хрестоносці, га? Що йдуть з великою міццю, що несуть меч і вогонь, що землю і воду за собою залишають? Що того й гля- ди, як… — Цить, — перебив його Адам Вейднар. — А вам, пане чеху, я так відповім: не до речі ваші дорікання. Бо Нове Місто, ав- жеж, тепер опустіло, обезлюдніло. Бо коли настали, як ви це зволили сказати, ці дні, новоміські купою потяглися за Проко- пом Голим боронити край. Отож якби мені який новоміський дорікав, я би змовчав. Але звідси, зі Старого Міста, не пішов узагалі ніхто. Так що дорікав казан горщикові, от що. — Сила, — повторив Жировський, — іде з заходу, вся Євро- па! Не встояти вам цього разу. Буде вам гаплик, настав і вам край. — Нам, — уїдливо повторив Рейневан. — А вам ні? — Нам теж, — похмуро відповів Вейднар, жестом утихоми- рюючи Жировського. — На жаль. Зле ми, виходить, вибрали, на який бік стати в цьому конфлікті. Треба було слухати, що ка- зав єпископ Ласкаж. — Еге, — зітхнув Ян Куропатва, — було й мені слухати Зби- шека Олесницького. А тепер стирчимо тут, як худоба на різниці, а різник ось-ось появиться. На нас іде, нагадую вам, хресто- вий похід, якого ще світ не бачив. Вісімдесятитисячна армія. Баварці, саксонці, війська рейнських пфальцграфів, озброєний
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx