«Божі воїни» Анджея Сапковського
23 — А здатен, — спокійно перебив Тврдік, — такий лучник всто- яти на ногах, як дістане по голові ціпом? Приходили тут уже до нас до всякого здатні, приходив різної масті цвіт лицарства, але по сю пору не трапився ніхто, чий череп витримав би чеський ціп. Не бажаєте побитися об такий заклад, пане поляче? Я, бач те, стверджую, що як дістане заморський англієць ціпом у тім’я, то вже вдруге не натягне заморський англієць тятиву, бо буде заморський англієць заморським небіжчиком. А якби воно ста- лося якось інакше, то перемога ваша. На що закладаємося? — Шапками вас закидають. — Уже пробували, — зауважив Рейневан. — Рік тому. У неді- лю після святого Віта ?i . Під Усті. Ти ж був під Усті, пане Адаме. — Факт, — визнав великополянин. — Був. Усі ми були. І ти там був, Рейневане. Не забув? — Ні. Не забув. * * * Сонце припікало немилосердно, з неба лився жар. Нічого не було видно. Хмара куряви, здійнята копитами коней лицарства, що наступало, змішалася з густим пороховим димом, який після залпу вкрив цілий зовнішній квадрат вагенбурга ?ii . Над ревінням воїнів та іржанням коней раптом пролунав тріск ламаного дерева і крики тріумфу. Рейневан побачив, як із диму кинули- ся втікачі. — Прорвалися, — голосно зітхнув Дзівіш Боржек із Мілетін- ка. — Розірвали вози… Гинек із Кольштейна вилаявся. Рогач із Дубе намагався стримати коня, який похропував. Прокоп Голий мав обличчя, немов із каменю. Сигізмунд Корибутович був дуже блідий. i День святого Віта — 15 червня. ii Вагенбург ( нім. Wagenburg — містечко з возів) — гуситське укріплення з по- ставлених квадратом або колом возів.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx