«Божі воїни» Анджея Сапковського
25 Рогач із Дубе, уже знаючи, обернувся до кінних гуситів, які чекали, вишикувавшись, підняв буздуган. Те саме за мить зро- бив у бік польської кінноти Добко Пухала. Кінних моравців при- вів у готовність жест Яна Товачовського. Гинек із Кольштейна замкнув заслону шолома. З поля було чути вигуки саксонських командирів, які закли- кали панцирних до чергової атаки на вози. Але панцирні від- ступали, завертаючи коней. — Утіка-а-а-ають! Німці утіка-а-а-ають! — Гир на них! Прокоп Голий зітхнув, підняв голову. — Тепер…— важко відсапнув, — тепер-то їхні дупи вже наші. * * * Рейневан покинув товариство поляків і Радіма Тврдіка досить несподівано — просто раптом підвівся, попрощався і пішов. Ко- ротким значущим поглядом дав знати Тврдікові про причину своєї поведінки. Чарівник підморгнув. Він зрозумів. Навколо знову смерділо кров’ю. «Напевно, — подумав Рей- неван, — доноситься від різниць поблизу, від Койців і від М’яс- ного фримарку ?i . А може, ні? Може, це інша кров? Може, це та, якою пінилися навколишні канави у вересні 1422 року, коли вуличка Железна та провулки навколо неї ста- ли ареною братовбивчих боїв, коли антагонізм між Старим Мі- стом і Табором уже не вперше призвів до збройного конфлік- ту. Багато пролилося тоді на Железній чеської крові. Досить багато, щоби й досі смердіти». Саме цей сморід крові посилив його пильність. Пересліду- вачів він не помітив, не зауважив нічого підозрілого, жоден чех із тих, що ходили вуличками, на шпика не скидався. Попри те i Фримарк (з нім. Freimarkt) — ярмарок.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx