17 Якби не відблиск нічного неба, який допомагав долати численні сходові прогони до її комірчини, Алізе, можливо, так і не знайшла б дорогу. Адже в товаристві цілковитої темряви відчувала страх, що паралізував, і нелогічно віддавала перевагу смерті. Вона швидко віднайшла свою єдину свічку, чиркнула сірником, змахнула ним у повітрі й запалила гніт. Тепле сяйво окреслило коло в центрі кімнати, й Алізе вперше за весь день розслабилася. Тихесенько зачинила за собою двері комори, увійшовши до кімнати, яка ледве вміщала її розкладачку. Їй це подобалося. Вона відчищала брудну комірчину до крові на пальцях, до тремтіння в колінах. У цих старовинних, красивих маєтках майже все колись було збудовано досконало, а тепер лежало поховане під шарами цвілі, павутиння та застарілого бруду. Алізе виявила елегантну підлогу, укладену у вигляді ялинки, суцільні дерев’яні балки в стелі. Коли закінчила з прибиранням, кімната засяяла. Місіс Аміна, звісно, не заходила до старої комори відтоді, як віддала її прислузі, але Алізе часто думала, що б сказала економка, якби побачила це приміщення зараз, адже його було не впізнати. Вона вже давно навчилася бути вигадливою. Зняла сноду, розгорнувши тонкий тюлевий шар, що прикривав її очі. Шовк був обов’язковим для всіх, хто працював обслугою, а маска презентувала її власника як представника нижчих класів. Вона була вільного крою і приховувала риси обличчя, водночас не затуляла огляд. Алізе вибирала роботу служниці дуже виважено. Щодня вона могла бути непомітною, рідко знімаючи сноду за межами своєї кімнати. Хоча більшість людей не бачила її дивних очей, дівчина боялася, що одного разу хтось не той таки помітить.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx