18 Вона глибоко дихала, притискаючи кінчики пальців до щік і скронь, ніжно масажуючи обличчя, яке не бачила, здавалося, багато років. Алізе не мала дзеркала, а її випадкові позирки в дзеркала Будинку Баз відображали лише нижню третину її обличчя: губи, підборіддя, вигин шиї. Загалом вона була безликою служницею, однією з десятків, і мала лише невиразні спогади про те, який мала вигляд, або як їй колись описували її зовнішність. Це був шепіт материнського голосу на вухо, відчуття мозолистої руки батька на щоці. Ти найкраща з нас усіх, сказав він якось. Алізе замкнула свідомість від спогадів, роззуваючись і ставлячи черевики в куток. За ці роки вона зібрала достатньо клаптиків зі старих замовлень, щоб зшити собі ковдру і відповідну подушку, котрі зараз лежали на матраці. Одяг повісила на старі цвяхи, ретельно обмотані різнокольоровими нитками; усі інші особисті речі склала в ящик з-під яблук, який знайшла викинутим в одному з курників. Зняла панчохи й повісила їх провітрити на туго натягнуту мотузку. Сукня відправилася на один з різноколірних гачків, корсет — на інший, снода — на останній. Усе, що належало Алізе, усе, до чого торкалася, було чистим і впорядкованим, адже вона давно зрозуміла, що, коли дому немає, його можна вигадати: створити буквально з нічого. Вона позіхала, сидячи лише у сорочці на своїй розкладачці з продавленим матрацом. Позіхала, витягуючи шпильки з волосся. День та її довгі, важкі кучері упали на плечі. Думки почали плутатися. З превеликою неохотою вона задула свічку, підтягнула ноги до грудей і впала, наче невагома комаха. Незрозумілий страх лише спантеличував її, адже, лежачи у ліжку із заплющеними очима, Алізе уявляла, що їй легше перемогти
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx