11 ушістнадцяте за ніч — вона відпустила сукню, перекусила нитку зубами й кинула інкрустовану коштовним камінням обновку на стілець, що стояв поруч. Нічого страшного: Алізе знала, що її кров не заплямує сукню. І все ж, це був хороший привід визнати свою поразку та відкласти одежину вбік. Тепер вона могла оцінити роботу, яка лежала на стільці. Корсаж опустився, схилившись над спідницею, подібно до дитини, котра сповзала зі стільця. Шовк скупчився навколо дерев’яних ніжок, оздоблення виблискувало на світлі. Слабенький вітерець залопотів у погано зачинене вікно, і єдина свічка згасла, забравши із собою рештки спокою дівчини. Сукня сповзала далі по стільцю, один важкий рукав із шумом упав, і його блискучий манжет зачепив кіптяву на підлозі. Алізе зітхнула. Ця сукня, як і всі інші, була не надто гарною. Вона вважала дизайн простим, а покрій — посереднім. Мріяла розкувати свій розум, звільнити руки, щоб творити без зайвих вагань. Проте бурхливу фантазію Алізе завжди втихомирювала злощасна потреба самозбереження. Лише за життя її бабусі було укладено Вогненні Угоди — безпрецедентні мирні домовленості, які дозволили джинам і людям уперше за майже тисячоліття вільно взаємодіяти. Хоча зовні тіла джинів були практично такими самими, вони були викувані з вогняної сутності, що надавало їм певні фізичні переваги. Натомість людей, чиї початки були закладені в бруді та воді, здавна називали глиняними. Джини з полегшенням погодилися на укладення Угод, адже обидві раси століттями потопали у кровопролитті, й, хоча ворожнеча між ними залишалася нерозв’язаною, усі вже втомилися від смертей. Вулиці були оздоблені позолотою рідкого сонця, відкриваючи еру цього крихкого миру. Прапор і монета імперії
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx