14 прогнилу комірчину на горищі, де вона знайшла розкладачку, поїдений міллю матрац і половину свічки. Тієї першої ночі Алізе не могла заснути на своєму вузькому ліжку, оскільки була така приголомшена, що ледве могла дихати. Вона не звертала уваги ні на гниле горище, ні на поїдений міллю матрац, бо знала, що їй надзвичайно пощастило. Те, що якийсь вельможний дім готовий найняти джина, було дивом, однак те, що їй виділили кімнату, — перепочинок від зимових вулиць… Звісно, після смерті батьків Алізе підробляла, і їй часто дозволяли спати в приміщенні або в сіннику, але жодного разу їй не виділяли окремої кімнати. Уперше за багато років у неї з’явився особистий простір, двері, які вона могла зачинити. Тоді Алізе відчула себе настільки переповненою щастям, що боялася провалитися крізь підлогу. Її тіло здригалося, коли вона дивилася тієї ночі на дерев’яні балки, які обвивала густа павутина. Великий павук розпустив шматок нитки, опустившись, щоб подивитися їй в очі, проте Алізе тільки усміхнулася, притискаючи до грудей бурдюк з водою. Вода була її єдиним проханням. —Бурдюк з водою? — місіс Аміна насупилася так, наче та захотіла з’їсти її дитину. — Дівчино, ти можеш сама собі води дістати. —Вибачте. Так, авжеж, — сказала Алізе, потупивши очі на подерту шкіру черевиків на носку, яку вона ще не встигла залатати. — Але я зовсім нещодавно переїхала до міста, і мені важко знайти прісну воду так далеко від дому. Поблизу немає належної цистерни, і я поки що не можу дозволити собі склянку води на ринку… Місіс Аміна зайшлася сміхом. Алізе змовкла, жар підіймався по її шиї. Вона не знала, чому жінка з неї сміялася.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx