Марчелла 15 Мама знову всміхнулася. — Ще ні, Марчі. Вечірка трохи пізніше. А поки тут тільки ми. Ходімо, погляньмо на твої подарунки. Після короткої миті розчарування, я взяла мамину руку та спустилася вниз. Я одягнула свою улюблену рожеву піжаму з рюшами. У ній я почувалася як справжня принцеса. У холі на нас уже чекав татко. Він підняв мене та поцілував у щоку, перш ніж я встигла спустися з останньої сходинки. — З днем народження, принцесо. Він закинув мене на плечі та поніс у вітальню, що була прикрашена рожевими та бежевими повітряними кульками та гірляндою з надписом «З днем народження», а на столі, поруч із великим рожевим тортом у вигляді єдинорога, лежала золота корона. На іншому столі на мене чекала велика купа подарунків у рожевому та золотому папері. Я кинулася до них. — З днем народження! — кричав Амо, бігаючи навколо стола, аби привернути до себе увагу. — Це подарунки від нас, а також від твоїх дядьків та тіток, — сказала мама, але я слухала її у пів вуха, з нетерпінням розгортаючи подарунки. Мені подарували майже все, про що я просила. Майже. Татко погладив мене по голові. — Інші подарунки чекають тебе на вечірці. Я кивнула та усміхнулася. — Сьогодні я буду принцесою. — Ти завжди принцеса. Мама кинула на тата погляд, який я не зрозуміла.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx