Розділ Другий 22 зупинив своє тренування та підійшов до нас. Батько хотів, щоб він брав участь в усьому, що відбувалося між «Братвою» та Фамілією, але мама відмовила його. Вона не могла припинити захищати його. — Привіт, тату, — сказав Амо. — Весело провели час, ламаючи голови «Братви»? — Амо, — у його голосі відчувалося попередження. — Марчі не сліпа. Вона знає, що відбувається. Іноді мені здавалося, що я розумію жорстокість батькової роботи краще, ніж Амо. Він все ще вважав це розвагою та не помічав небезпек. Можливо, мама мала рацію, вирішивши тримати брата якомога далі від великих бійок. Його б точно вбили. — Нам треба поговорити. Ходімо в човен, — сказав він брату. Амо кивнув. — Дай мені тільки взяти мій сендвіч. Я вмираю з голоду, — він побіг назад до будинку, напевно, щоб випросити в Лори сендвіч із плавленим сиром. Обличчя батька напружилося від злості. Очевидно, той хотів поговорити негайно. — Він вважає конфлікт з «Тартаром» та «Братвою» розвагою. Пора уже подорослішати, — сказав батько. Потім кинув погляд на мене, ніби забувши, що я все ще тут. Я здвигнула плечима. — Йому п’ятнадцять. Виросте й зрештою зрозуміє всю відповідальність. — Якби ж він був настільки відповідальним та розумним, як ти.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx