Розділ Перший 12 лунали занадто гучно. Вони витісняли з моєї голови всі спогади. Зрештою, навколо запанувала тиша і я насмілився підійняти голову. Очі наповнювалися слізьми, коли я озирався навколо. Повсюди були калюжі крові та шматки плоті. Я здригнувся, і мене вирвало, від жовчі запекло в горлі, але потім я завмер, злякавшись, що поганий чоловік десь поряд, аби вбити мене також. Я не хотів помирати. Я почав плакати, але швидко витер сльози. Тато ненавидів сльози. Деякий час я прислуховувався до стукоту серця, що віддавався у вухах та вібрував у кістках, поки не заспокоївся та мій зір не прояснився. Я озирнувся в пошуках чоловіка, але його там не було. Вхідні двері були відчиненими, але я чекав довгий час, перш ніж нарешті виповзти з-під дивану. Мій одяг був просякнутий сечею та кров’ю, я жахливо зголоднів та хотів пити, але не пішов. Я стояв посеред розірваних на шматки тіл, серед людей, яких я знав усе життя, чоловіків, які були моєю сім’єю. Я не впізнавав майже нікого. Усі вони були надто понівечені. Татовому тілу дісталося найбільше. Я не розпізнав його обличчя. Лише татý з черепом, що дихає вогнем, на шиї підказало мені, що це він. Я хотів попрощатися, але не наважувався підійти ближче до того, що від нього залишилося. Він мав жахливий вигляд. Зрештою, я побіг на вулицю та зупинився лише біля будинку дружини скарбника. Я вже навідував її декілька разів, коли вона пекла для мене печиво. Побачивши мене в крові, вона відразу зрозуміла, що сталося щось жахливе.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx