«Червоний. Без лінії фронту» Андрія Кокотюхи
9 збав, мова не лише про Галичину, Волинь чи Поділля. Справжня могила реального Данила Червоного знаходи- лася всюди, де зацікавлені представники патріотичної гро- мадськості встигли прочитати книжку. «Пане Климе, пане Рогозний, ви повинні, ви маєте, ви мусите, ви просто зобов’язані написати нову книгу саме про наш край! Ви багато втратите, якщо не знімете фільм про тутешніх ге- роїв!» Спершу ці, загалом хороші, симпатичні й освічені люди наввипередки розповідали, де в них тут стояв відділ УПА, де діяв осередок підпілля ОУН, у кого родичі були в партизанах, чия зовиця стала зв’язковою, кого коли за- брали до НКВС, де тримали, катували й у яких таборах усі патріоти відбували свої величезні терміни. Найсильніше починало тіпати, коли кожна подібна роз- мова завершувалася насильницькою— інакше не скажеш, уже даруйте! — екскурсією до старого дуба, під яким во- як давав свій останній бій. Так, говорив я, іменами героїв треба називати вулиці. Але при цьому я, Клим Рогозний, не зобов’язаний особис- то увічнювати кожного такого невідомого героя. Тим біль- ше левова частина подібних історій зовсім не унікальна. Вони схожі одна на одну, мов краплі дощової води. Біль- шість героїв за життя нічим особливим не відзначилися, кожен бив ворога, як міг та знав, і гинули в боях теж од- наково. Героїчно — проте однаково . Не всякому пощастило досягти такого рівня, як Роман Шухевич, чию загибель завжди описують окремо й де- тально, адже йдеться про командувача УПА. Не всякий по- встанський художник був так знаний, як Ніл Хасевич: його біографія, у тому числі — загибель у бою, дослі- джується так само спеціально. Переважна більшість тих, хто боровся, страждав і гинув за Україну, та й не лише
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx