«Червоний. Без лінії фронту» Андрія Кокотюхи
11 У міністерстві освіти, каже, ще від часів Табачника сидять українофоби. Чиновники роблять усе, аби справжнього українського слова звучало менше. І наша з ним місія—пе- реламати ситуацію. Ми повинні боротися так, як стояли за Україну вояки УПА та й не тільки вони. Пан Якубович виявився дуже наполегливим. Букваль- но взяв мене в облогу, вимотав, потім за всіма правилами підручника з тактики перейшов у стрімку атаку й переміг. Тобто змусив мене взяти впорядкований ним рукопис і да- ти слово написати книгу та зробити потім фільм. Слово честі, у мене справді закрутилася ідея оформити цю істо- рію як наступний проект, отримати грант і справді зроби- ти документальну стрічку. Усе ж таки повстанський по- ет — так само цікаво, як повстанський художник. Чорт мене смикнув! Довго потім картав себе. Слави тобі, Рогозний, захоті- лося. Ще й на гроші націлився. Маєш тепер усе, що заслу- жив, бовдуре марнославний. Як би делікатно пояснити, аби не образити знову чиї- хось почуттів… Словом, людина воювала за волю України в лавах УПА, потрапила в лапи НКВС, була катована, діс- тала величезний вирок і померла від виснаження на пере- силці. Знімаю шапку, схиляю голову перед подвигом та жертовністю. Вояк гідний меморіальної дошки, згадки в загальному пантеоні полеглих, вічної пам’яті. Але це зо- всім не означає, що його поетичні вправи варті публікації, поширення, серйозного вивчення, тим більше — у школах. Навіть у міністерстві освіти, хто б як його не лаяв, працю- ють люди з вищою освітою та мінімальним літературним смаком. Те, що потрапило мені до рук від пана Якубови- ча, прийнято називати терміном «графоманія». Хтозна, чи взяв би я на себе відповідальність дати таку оцінку вголос. Чудово розумію, як подібне буде сприйняте.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx