«Червоний. Без лінії фронту» Андрія Кокотюхи
12 Проте пан Якубович змусив мене озвучити свою думку, причому в досить різкій формі. Звісно, не перекладаю провини на нього повністю. Сам я теж мав би виявити стриманість та розважливість. Тільки він застосував фір- мову тактику. Почав дзвонити щодня, чесно почекавши тиждень, за який я здуру пообіцяв дати відповідь. Потім атаки стали інтенсивнішими, добродій уже дзвонив двічі на день. Він вирішив вимотати мене й отримати не якусь відповідь, а саме позитивну. Тобто я, Клим Рогозний, ки- даю всі свої справи й починаю писати про його героя та- ку саму книгу, як про Данила Червоного. Щедро ілюстру- ючи її віршами повстанця. А потім їх будуть виконувати на камеру народні артисти України, вони ляжуть на музи- ку й стануть піснями, ці пісні звучатимуть по радіо, їх під- хоплять мільйони, ну а вінцем до всього стане мій доку- ментальний фільм. Котрий згодом виросте в художній. Мого професійного цинізму вистачало, аби пообіцяти панові Якубовичу, краєзнавцеві з Дубна, який викладав у школі креслення, узятися за підсунуту ним тему. Та до- свід не лише спілкування з ним, а досвід узагалі дозволяв змоделювати подальшу ситуацію. Отже, перший етап — мене переконали взяти матеріа- ли. Другий — аби відчепилися, я даю слово зайнятися ни- ми. За ним прийде етап номер три: щоденні дзвінки вже з наполегливим питанням: «Коли починаємо?» Завжди є можливість відбитися фразою на кшталт: «Знаєте, всі по- тенційні меценати — україножери, грошей на проект ні хто не дає». Тільки ж передих матиму ненадовго. Бо пан Якубович за тиждень, два, три, місяць, але все одно неод мінно проявиться знову. У кращому разі почне наполегли- во вимагати, аби я подзвонив комусь, із ким він про щось домовився, у гіршому — крутити, аби я робив, що мушу, а час та гроші знайдуться самі собою.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx