«Червоний. Без лінії фронту» Андрія Кокотюхи
15 Вона бачила його після втечі з табірного пункту у Ворку- ті. Спершу врятувала Червоному життя. Потім він не дав убити її. Нарешті, завдяки знайомству з Данилом і почався отой самий довгий шлях до України, який Домна описала. Отже, Червоний вижив. Чесне слово, саме це варте окремої, нової історії. Тож я, звичайно, загорівся й зовсім не був проти, навіть на- полягав, аби Тереза Блант знайшла спосіб передати ме- ні бабусині мемуари. Канадійка не могла собі дозволити віддати мені родинну реліквію в руки навіть під гарантію повернення. Але ми живемо в третьому тисячолітті, тож за кілька днів я отримав відскановану книгу в PDF- форматі. Далі почалося ще цікавіше — виринув раптом відстав- ний офіцер КДБ. Я завжди знав, що працівникам радянської держбезпеки в нинішній Україні ведеться навіть дуже незле. Спершу він попросився до мене в друзі через Facebook. Проте я перестав додавати незнайомих, хіба що вони кру- тяться в цікавих для моєї професійної діяльності сферах. Після виходу «Червоного» охочі «дружити» у віртуально- му просторі посипалися, мов горох із шапки, і частина з них почала таврувати мене зрадником після викриваль- них дописів пана Якубовича. Тож я відхилив пропозицію такого собі Борислава Кондратюка. І він за кілька днів написав мені приватне повідомлен- ня з пропозицією зустрітися. Мене, запевняв незнайомець, повинна зацікавити інформація про бандерівця на пріз- висько Остап. Наголошую, так і написав: « бандерівець» і « прізвисько ». Думаю, зрозуміліше буде, якщо процитую оригінал, а Кондратюк оперував російською: « бендеровец » і « кличка ».
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx